Наскільки людина запам’ятає свою брехню залежить від того, як вона бреше. Це з’ясувалося в результаті дослідження, проведеного психологами з Університету штату Луїзіана.
В ході дослідження були проаналізовані два види брехні – неправдивий опис і неправдиве заперечення. Неправдивий опис – це умисний політ фантазії, результатом якого стають подробиці подій, які людина не пережила, об’єктів, з якими не стикалася, і так далі. Неправдиве заперечення, навпаки, передбачає приховання і відмову від того, що дійсно мало місце.
З’ясувалося, те, що людина вигадує, їй запам’ятати набагато простіше. Неправдиві описи залишаються довше в нашому мозку і швидше згадуються, оскільки вони навантажують когнітивні здібності. Брехуни повинні запам’ятати, що вони говорять, і перевіряти, наскільки це правдоподібно, а також аналізувати глибину подробиць і визначати, як на брехню реагує слухач. Іншими словами, основою неправдивих описів є конструктивні процеси.
Зовсім по-іншому йдуть справи з неправдивим запереченням. При цьому когнітивні здібності задіяні набагато менше, внаслідок чого нові, неправдиві спогади значно слабкіші. Більше того, вони перекриваються спогадами про те, що сталося насправді.
Результати дослідження можуть згодитися в криміналістиці. Під час допитів підозрюваним часто ставлять багато коротких питань за невеликий проміжок часу. Винні в злочині або свідки, що приховують правду схильні забувати неправдиве заперечення, і тому з часом (на наступних допитах) їх свідчення стануть суперечливими. Це ж стосується і особистого життя: краще не здійснювати таких вчинків, які потім доведеться приховувати, – рано чи пізно брехун себе все одно видасть.
